Екіпаж цього корабля став прикладом мужності та незламності українців
За подіями, які розгорнулися навколо морського тральщика «Черкаси» в березні 2014 року, спостерігала, затамувавши подих, уся Україна. Він був єдиним із 13 українських кораблів, на якому не спустили український прапор до виходу останнього моряка з судна. Тоді командиром корабля був Юрій Федаш, нині вже капітан 2 рангу, начальник відділу управління бойової підготовки. Він погодився пригадати події трирічної давності.
— Наприкінці лютого 2014 року, коли з’явилися перші російські військові, я був у черговій відпустці, — розповідає Юрій Федаш. — Повернувшись на службу, дізнався, що 27 лютого було отримано сигнал на приведення військових частин у бойову готовність «ПОВНА», але того ж дня його скасували. 28 лютого бригада дістала усний наказ знятися з якоря та вийти всім кораблям у район розосередження з подальшим переходом до порту Одеси. Коли перший корабель підходив до вхідних молів, від щойно призначеного командувача контр-адмірала Дениса Березовського мобільним телефоном ми отримали наказ повертатися. Як люди військові, ми його виконали, але все це насторожувало, тому я вжив певних заходів, які в подальшому дали нам змогу протистояти численним спробам ворогів захопити корабель.
Юрій Федаш поставив завдання екіпажеві організувати посилену охорону та оборону корабля й підготуватися до ведення бойових дій. Було поповнено запаси до повних норм, а відповідним категоріям військовослужбовців наказано якнайшвидше вивезти сім’ї з місць постійного проживання.
2 березня Березовський зрадив, а наступного дня на вході в озеро Донузлав силами ЧФ РФ було затоплено списаний ВПК «Очаків», водночас із боку моря підійшли російські ракетний крейсер «Москва», малий ракетний корабель «Штиль» і ракетний катер «Молния».
— Ситуація ускладнилась, адже кораблі бригади не мали змоги вийти з озера, частини Південної військово-морської бази (ПВМБ) заблокували військовослужбовці РФ, закритий зв’язок був відсутній, а мобільний прослуховували, — пригадував Юрій Федаш.
Утім існувала потреба в обміні інформацією з іншими кораблями, патріотично налаштованим місцевим населенням, яке допомагало українським військовим морякам. Цікаво, що доволі швидко й нестандартно було знайдено вихід. Моряки для прихованого спілкування використовували приватний чат однієї відомої онлайн-гри. Таким чином командир тральщика створив своєрідну «кризову групу», яка почала шукати фарватер для виходу кораблів з озера в море.
Треба сказати, що у військовому колективі на кораблі теж не все було гладко, адже виявилося, що серед особового складу були й такі, що підривали морально-психологічний стан екіпажу та відверто підтримували окупантів. Командир зібрав усіх на верхній палубі й сказав: «Хто готовий чинити спротив, має перейти на лівий борт, а хто ні — на правий». На правий борт перейшло 12 осіб, серед яких були й два офіцери. Їх усіх одразу посадили на шлюпки та відправили на берег.
У тих умовах українські військові моряки діяли дуже винахідливо під самим носом в окупантів. Вони під виглядом журналістів потрапили на територію миронівського порту й сфотографували затоплений корабель із різних ракурсів. Також їм удалося обстежити його під водою. Як результат — отриману інформацію нанесли на робочі карти, і було знайдено фарватер завширшки 30 м, який давав змогу кораблям вийти.
— Разом з іншими налаштованими на опір командирами кораблів підготували доповідь командирові 5-ї бригади надводних кораблів, тоді ним був капітан 2 рангу Віталій Звягінцев, і дали пропозицію щодо негайного виходу в море. Він відповів, що потрібно все осмислити, а також попросити дозволу у вищого командування… Через вісім годин на вказаному місці росіяни затопили водолазне судно, — розповідає Юрій Федаш.
Однак моряки продовжили пошук фарватеру, і згодом його було знайдено. Цього разу пропозиції вирішили надіслати напряму в штаб ВМС ЗС України в Севастополі. Оформили документи за всіма вимогами, запечатали пакет сургучною печаткою та організували транспорт до Севастополя. Єдиною вимогою до офіцера, який віз документи, було повернутися з письмовим наказом на вихід. Проте, коли він повернувся з порожніми руками, стало зрозуміло: у моряків у розпорядженні є вісім годин, саме стільки потрібно було росіянам, щоб відбуксирувати ще одне судно й повністю зачинити ворота в Чорне море.
— Я спілкувався з командирами деяких кораблів, пропонував у нічний час виходити. Спочатку погодився командир тральщика «Чернігів», але останньої миті він змінив своє рішення, деякі командири мені казали, що я їх кидаю, тікаю, не хочу брати участь у колективній обороні. Тому ми вирішили почекати до ранку, але, як виявилося, марно. Зранку на місці фарватеру окупанти затопили ще одне судно, — продовжує Юрій Федаш.
Далі події розвивалися стрімко. 16 березня — референдум, 18 березня було захоплено 5-те військове містечко з прилеглими причалами, штаб ПВМБ. Кораблі відійшли від причалів, розосередились на озері Донузлав. 19 березня було захоплено будівлю штабу ВМС у Севастополі. 20 березня капітан 2 рангу Віталій Звягінцев зібрав командирів та організував зустріч із представниками РФ. Росіяни висунули ультиматум: до 9-ї ранку 21 березня здати кораблі або перейти на бік Росії.
У разі невиконання ультиматуму вони погрожували репресіями сім’ям і розправою з екіпажами після захоплення. А вже 21 березня той самий Звягінцев віддав наказ кораблям бригади підійти до причальної стінки. «Черкаси», «Костянтин Ольшанський» та «Генічеськ» відмовились виконувати злочинний наказ.
— Того ж дня ми вперше спробували відтягнути затоплене водолазне судно, нам удалося зрушити його приблизно на 10–15 метрів, більше не вистачило потужностей, — говорить Юрій Федаш. — Просили допомоги в інших кораблів, але її ми не дочекалися. Наступного дня спробували ще раз прорватися, ретельніше оглянули корпус затопленого катера та знайшли місце, де б ми могли теоретично пройти. Слід розуміти, що це не так просто, як здається, адже існувала реальна загроза пошкодити корпус. Нам майже вдалося, але завадив буксир, який таранив у лівий борт. Відео цього епізоду є в Інтернеті. Однак мало хто знає, що внаслідок цих дій у відсіки тральщика почала надходити забортна вода.
Екіпаж «Черкас» відбив декілька спроб росіян узяти корабель штурмом. Річ у тім, що завдяки кримським татарам, які підтримували українських військових, екіпаж знав про всі дії російських спецпризначенців. І коли вони організовували чергову вилазку, про це одразу дізнавалися на кораблі й чекали «гостей». Щоб налякати хвалений російський «спецназ», вистачало зробити коротку чергу з автомата й кинути кілька ручних гранат у бік штурмової групи.
— Під час руху корабля росіяни не могли нас захопити, і вони це добре розуміли, — каже Юрій Федаш. — Одного дня мені зателефонував якийсь генерал-лейтенант, уже не пам’ятаю його прізвища. Він став погрожувати знищити корабель, підняти літаки та гелікоптери або вдарити по кораблю з крейсера «Москва». На це я запитав його, чи може він бути впевненим у професійності та влучності своїх військових. Біля озера є кілька населених пунктів, і використання важкого озброєння могло б призвести до загибелі мирного населення. Тому його погрози залишилися порожніми словами. Після цього на мене почали виходити не напряму, а через інших осіб із пропозиціями дати високу посаду, квартиру тощо.
«Черкаси» вирішили маневрувати озером і не дати себе захопити. Протягом чотирьох діб корабель постійно експлуатували на граничних режимах, і з часом стали виходити з ладу головні двигуни, спочатку один, потім другий. Та якщо з двигунами моряки могли щось зробити, то поломка гвинторульової групи стала фатальною.
— Через кілька годин після того, як зламався руль, росіяни побачили, що ми дрейфуємо, — каже Юрій Федаш. — Вони вирішили застосувати максимум наявних сил, підняли в повітря гелікоптери, висунулися в наш бік штурмові групи на трьох маломірних катерах. Окупанти залучили до операції й наш буксир, установили на нього КПВТ та обстрілювали нас, аби ніхто не зміг перебувати на верхній палубі, що дало змогу їхнім штурмовим групам підійти до корабля.
Морський тральщик захопили ввечері 25 березня. Екіпаж цього корабля став прикладом мужності та незламності українських військових моряків. Сьогодні українці пишаються цим морським тральщиком. В Очакові розпочались зйомки військової драми під назвою «Черкаси». В основу сюжету, взяті власне події, які відбулись на морському тральщику в березні 2014 року. Фільм розповідатиме про мужню боротьбу екіпажу, який тривалий час чинив опір окупантам.
Олександр ЗАВТОНОВ, “Народна армія”